КИДЬ¹, і, ж., розм. Відстань, на яку можна що-небудь кинути. А він був од мене не більше, як на одну кидь (Сл. Гр.); Врізався корабель у піщану косу на одну кидь од берега.

КИДЬ², виг. Уживається як присудок для вираження однократної дії за знач. ки́дати 1. Ухопив та кидь його об землю! (Сл. Гр.); Замітає чернець і на Петра прямо кидь сміття, кидь! (Тесл., З книги життя, 1949, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 148.