КИГИ́К, у, ч., рідко. Те саме, що киги́кання. Чайка.. пронеслася з кигиком понад Дніпром (Вовчок, І, 1955, 317); Аж дотепер не знав, що так важко буде йому розлучатися з тим життям, з вахтами, запахом канатів, солоністю моря, кигиком чайок… (Гончар, Тронка, 1963, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 146.