КЕЛІ́ЙНИК, а, ч.

1. Служник ігумена, архієрея, ієромонаха. Сагайдачний хотів щось сказати, але ввійшов келійник і, низько вклонившись, щось прошепотів архімандритові (Тулуб, Людолови, І, 1957, 124).

2. Чоловік, що живе в келії, у скиту.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 139.