КЕ, невідм., розм., рідко.

1. Уживається як присудкове слово в знач. дай, подай. — Ке мені шматок рибини,— простягаючи руку, каже Яків (Мирний, І, 1954, 297).

2. Уживається як вигук спонукання до дії; ану, анумо. — А ке, лиш, зайдім поспитаємо (Ле, Україна, 1940, 123).

3. Уживається як вигук спонукання в знач. глянь, дивись. Раптом Дорина випросталась.., подивилася з-під руки на ворота. — А ке, Матвію! Хто це до нас іде? (Мик., II, 1957, 350).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 138.