КВО́ЛЕНЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до кво́лий. — Покійниця була теж кволенька… (Вовчок, VI, 1956, 246); Дитинка народилася маленька й кволенька, не сподівалися, що вона й виживе (Перв., Дикий мед, 1963, 92): Теплилась надія, та кволенька, така боязка — все труситься: а спізнимось, а інші надійдуть — понаймаються? (Головко, І, 1957, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 137.