КВАРТИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. розм. Жити, мешкати в найманій квартирі. Мати згодом переїхала на село до брата, а Філько пішов квартирувати до того двірника, що мав опікуватись ним (Вільде, Сестри.., 1958, 48); — Будьмо знайомі. Дмитро Кутень, ваш колега — агроном.. Ось уже три місяці квартирую в Маланки (Зар., На.. світі, 1967, 97).

2. Стояти на квартирах (про військо). З тих пір як радянські війська почали наближатись до Дніпра, німці в будинку вже не квартирували (Голов., Тополя.., 1965, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 130.