КА́ЯННЯ, я, с., рідко. Те саме, що каяття́. — Слухай, Тимоше, покинь мою розлучницю! покинь, коли не хочеш каятись вік! Буде каяння, та вороття не буде! (Вовчок, І, 1955, 51); Вираз якогось твердого порішення запанував на його гарнім обличчі і щось, як каяння… за всі свої слова.., показалося вслід за тим (Коб., III, 1956, 350).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 127.