КАШТА́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до кашта́н. Спасибі тобі, каштанчику, що ти так широко розкинув свій зелений зонт (Речм., Твій побратим, 1962, 59); * У порівн. Наперед висовується неповороткий Євдоким Юренко. В його круглих, випнутих, мов два каштанчики, очах і повага, і прохання до старости (Стельмах, І, 1962, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 126.