КАРЛЮ́ЧКА, и, ж.

1. Що-небудь криве, закручене, формою схоже на гачок. Ніс — корлючка, рот свинячий, Гиря вся в щетині; Ніжки курячі, собачий Хвіст, ріжки цапині (Г.-Арт., Байки.., 1958, 70); * У порівн. Явдоха подала йому жаб’ячу кісточку, що неначе карлючка (Кв.-Осн., II, 1956, 203); // Закручена лінія; завиток, розчерк у письмі. Паламар показав нам дві стародавні книги; перша — ..рукописний збірник.., розмальований дуже гарно.. карлючками, візерунками людей і звірів (Стор., І, 1957, 258); // перен., розм. Про зігнуту, скорчену постать. — Ой, яка карлючка танцює зо мною! — подумала Настя (Н.-Лев., III, 1956, 248); // перен., розм. Перешкода, перепона в чому-небудь; заковика. — Хоч ми й гарно міркуємо, та єсть одна карлючка. — А яка ж то? Кажи! — Є один чоловік такий, що може нам великої шкоди наробити (Гр., II, 1963, 320).

2. розм. Криво, негарно написана літера. Пишу це для моєї доньки Волі, яка тепер ще занадто маленька, щоб розуміти не лише зміст цього, написаного, а й значення тих карлючок, що з них складається слово, речення, думка… (Досв., Вибр., 1959, 13); Вони [учні] вимальовували.. дивовижні карлючки замість літер (Кол., Терен.., 1959, 23).

3. Гачок, закрут (на кінці палиці). І згадав я постать: у руках — Палиця з карлючкою (Рильський, II, 1960, 74); // Палиця з загнутим кінцем. Ось і староста, почепивши на груди медаль, сперся на довгу карлючку і киває головою до Романа, сільського писаря (Коцюб., І, 1955, 113); Найверткішу вівцю можна підчепити карлючкою-гирлигою, вихопити з гурту, підтягнути до себе (Гончар, Таврія, 1952, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 107.