КАРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. Робити зарубку, позначку на чому-небудь; // Карбами позначати що-небудь для обліку, запам’ятання. Данило Хронь тільки те й робив, що карбував на своїй палиці гріхи панські (Кучер, Пов. і опов., 1949, 17).

◊ Карбува́ти в свої́й па́м’яті що — добре запам’ятовувати. Це були очі людини, якій треба і яка вміє все бачити й помічати, все карбувати в своїй пам’яті, очі розвідниці (Жур., Опов., 1956, 244).

2. Вирізьблювати що-небудь на металі, камені тощо. Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер.. Говорили, що знали і вміли, Не таїли своїх думок, А на брилах поети невміло За рядком карбували рядок (Сим., Земне тяжіння, 1964, 30); // Виробляти металеві предмети витискуванням; вибивати (у 10 знач.). В кінці Х — на початку XI ст. в Київській Русі стали карбувати монету (Іст. УРСР, І, 1953, 68); Карали всіх, хто потаємно карбував ті мідяки (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 516).

3. перен. Чітко, розмірено відбивати (крок і т. ін.). У коридорі вартовий у тишині карбує кроки (Сос., II, 1947, 31); // Чітко, роздільно вимовляти. — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірше, ніж ти,— карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (Коп., Земля.., 1957, 122); — Коли хочете знати точно,— карбуючи кожне слово, цілком переконано відповів Зуб,— я дав би час провести ще один дослід (Собко, Справа.., 1959, 123).

4. техн. Обробляти тиском краї заклепкових швів і нещільних з’єднань у металевих виробах, щоб закрити щілини й зробити чистою, гладкою поверхню цих виробів. Котельники карбували рубці і клепали заклепки (Донч., III, 1956, 413).

5. заст. Розтинати, різати на частини. Язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (Стор., І, 1957, 163); // Робити розтин трупа. На другий день лікар її карбував,— каже: вмерла (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 103.