Про УКРЛІТ.ORG

карбований

КАРБО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до карбува́ти. * Образно. Дві гарячі сльози викотилось з його старих очей і розлилося на карбованому старістю та негодами виду (Мирний, І, 1949, 158); Гострі,наче з каменю карбовані, риси [обличчя] додавали Аркадієві як чоловікові мужності, а Катерину як жінку спотворювали (Вільде, Сестри.., 1958, 16).

2. у знач. прикм. Покритий карбами (у 1 знач.), різьбою. — Адже ж у нас є ще карбовані палиці (Фр., V, 1951, 450); Бульба добивав посуд — сулії, пляшки зеленого та синього скла, карбовані срібні кубки і турецькі чарки (Довж., І, 1958, 220).

3. у знач. прикм. Зроблений способом карбування. Горбоносе, застигле обличчя старого.. нагадувало карбованого орла з старовинної монети (Гончар, III, 1959, 246); * Образно. У Георге шорстке сиве волосся, строгий, карбований вираз обличчя (Чаб., Балкан. весна, 1960, 57).

4. у знач. прикм., перен. Чіткий, розмірений. Карбованим кроком ідуть моряки (Рад. Укр., 5.V 1959, 2); Десь там, далеко, гірко жалілася скрипка, і карбовані акорди рояля ясно відтіняли їі пекучий біль (Собко, Звич. життя, 1957, 229); Затамувавши подих, слухає зал карбовані слова (Вітч., 3, 1963, 168).

5. у знач. прикм., заст. Розітнутий, порізаний на частини. Карбований труп.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 102.

вгору