КАРАУ́Л, у, ч., розм.

1. Те саме, що ва́рта 1; сторожа, чати. Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули (Шевч., І, 1951, 306); Начальник караулу схоплюється, побачивши офіцера (Ю. Янов., IV, 1959, 231).

2. у знач. виг. Гвалт, пробі; рятуйте. В шибку брязнув дід Кузьма: — Караул! Труби нема! (С. Ол., Вибр., 1959, 292).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 101.