КАПУ́СТА, и, ж.
1. Городня рослина родини хрестоцвітих, листя якої використовують для виготовлення різних страв. Що там було товару, коней! Кавунів, динь, капусти, не сказати — возами, але горами! (Н.-Лев., І, 1956, 58); Бачить Дрозд, а доріжкою чоловік іде, бочку води везе капусту підливати (Фр., IV, 1950, 61); Капуста. Одна з основних овочевих культур (Колг. енц., І, 1956, 529).
∆ Головча́ста капу́ста — сорт капусти, що має плід, схожий на голову; За́яча капу́ста див. за́ячий; Морська́ капу́ста: а) промислова назва великих бурих водоростей роду ламінарія, що вживаються для їжі й застосовуються в медицині. Морська капуста, яка недавно з’явилася , на нашому столі, багаті на білкові речовини водорості — це тільки перші кроки в освоєнні водних ланів (Наука.., 7, 1968, 33); б) народна назва катрана морського — рослини родини хрестоцвітих; Цвітна́ капу́ста — сорт капусти, суцвіття якої вживається для їжі. Вирощують кілька різновидностей капусти: білоголову, цвітну, червоноголову (Колг. енц., І, 1956, 529).
2. Квашена (звичайно посічена) головка цієї рослини, що вживається як їжа. Вбирали [троянці] січену капусту, Шатковану і огірки (Котл., І, 1952, 167); Увійшла москалиха, несучи в одній руці два хліби, а в другій здоровенну миску капусти… (Мирний, І, 1949, 335); Марко доповів, що на обід варена картопля.. і квашена капуста з олією (Тют., Вир, 1964, 359).
◊ Сі́кти́ (посі́кти́) на капу́сту — рубати (шаблею тощо) на шматки. Один тільки [з супротивників] втік, а дев’ять на капусту посікли… (Мирний, II, 1954, 131); Крутояр своїм гострим мачете на капусту січе ліани (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 161).
3. Страва з посіченої й тушкованої головки цієї рослини. Ув однім [горщику] борщ з яловичиною, у другім капуста з свининою (Кв.-Осн., II, 1956, 236).
◊ Горо́х з капу́стою — про що-небудь нерозбірливе, невпорядковане. Словом — горох з капустою, нічого не розбереш, що там діється. Кипить, мов в горщику (Коцюб., III, 1956, 151); Наздога́д бурякі́в [щоб дали́ капу́сти] див. наздога́д.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 98.