КАПОТІ́ТИ, ти́ть, недок. Підсил. до ка́пати. Дощик, дощик Аж із стріхи капотить (Укр.. лір. пісні, 1958, 168); З квача капотіла фарба і лишала на білому закуреному тротуарі зелену доріжку (Л. Укр., III, 1952, 605); Назустріч — мій хазяїн.. в добротних юхтових чоботях, з яких аж капотів дьоготь (Збан., Любов, 1957, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 96.