КАЛАМУ́ТА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що каламу́ть 3; каламут. В голові [Гриба] клубилась якась туманна каламута, то знов якась порожнеча жахлива (Козл., Мандрівники, 1946, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 74.