КАЛ, у, ч.

1. Рештки перетравленої їжі, що їх викидає кишечник назовні. При заразних кишкових захворюваннях збудники виділяються через нижню частину кишечника, тобто з калом, при черевному тифі — ще й через сечу (Підручник дезинф., 1953, 36).

2. розм. Бруд, болото, грязь. Земля взялась од крові калом (Котл., І, 1952, 227); Ноги у їх [них] були чорні, в калу, як і ноги їх скотини (Мирний, І, 1954, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 73.