КАЗКО́ВИЙ, а, е.

1. Прикм. до ка́зка 1; пов’язаний з казками. Особливо широко розвинена казкова традиція на Закарпатті (Літ. Укр., 8.III 1966, 3); // Згадуваний у казках. Бійці йшли безшумно, немов тіні. Здавалося, що вони, як ті казкові чарівники, пливли на хвилях туману (Кач., Вибр., 1947, 151); // Надзвичайний, дивний, таємничий. Все те місце.. було незвичайно гарне та веселе! неначе то був казковий зачарований палац серед лісу (Н.-Лев., І, 1956, 161); Сонце вже заходило, і гори востаннє засвітилися легким ажурним золотом.. Полиск оголених скель, барвисті яруси лісів, гірські виселки з вузькими й високими, як тереми, дерев’яними будинками трансільванців — все поєднувалось у картину, що вражала своєю казковою мальовничістю (Гончар, III, 1959, 173).

2. Дуже великий, надзвичайний. На трудящих припадає все менше й менше тих благ, які вони самі виробляють, а монополістичні прибутки з казковою швидкістю зростають рік у рік (Наука.., 2, 1960, 9); Комахи демонструють казкову здатність виробляти захист проти отруйних речовин (Наука.., 6, 1968, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 71.