КА́ЗКА, и, ж.

1. Розповідний народно-поетичний або писемно-літературний твір про вигадані події, вигаданих осіб, іноді за участю фантастичних сил. Пером не можна написати, Не можна і в казках сказати, Яких було багацько див! (Котл., І, 1952, 135); [Мар’яна:] Кажи ж мені що-небудь… розказуй… Старинну [старовинну] казку… яку-небудь страшную… (Вас., III, 1960, 35); Тебе просив я в ночі темні оповідать мені казки про фей (Сос., II, 1958, 354); * У порівн. Ввесь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна (Коцюб., II, 1955, 307).

2. розм. Те, що не відповідає дійсності; вигадка, байка. — Майстер він говорити казки, Миляну пускать баньку (Фр., XII, 1953, 498).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 71.