КАДИ́ЛО, а, с.

1. Металевий посуд на довгих ланцюжках із прорізною накривкою для куріння ладаном під час відправи православного й католицького релігійного культу. Будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти (Шевч., II, 1953, 344); — Нам не треба кадила й кропила! (Н.-Лев., І, 1956, 453); Кумедно, що колись у кадило вірили та в розмальовані дошки на стінах (Ю. Янов., V, 1959, 160).

◊ Роздму́хувати (роздму́хати) кади́ло, зневажл.— зняти навколо чогось розмови, балачки, галас. Пан радник таки хоче роздмухати кадило? Ну, що ж! Тим гірше для нього (Кулик, Записки консула, 1958, 150).

2. (Melittis L.). Однорічна трав’яниста рослина, квітки якої розкриваються вночі й сильно, приємно пахнуть.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 68.