КА́ГЛА́, ка́гли́, ж. Отвір у димоході (до стелі), який затуляють для збереження тепла тощо. Позакурювали, хто курив, і присіли до грубки, відіткавши каглу, аби, знаєте, диму на хаті не було (Свидн., Люборацькі, 1955, 160); Вона поштурхає коцюбою в печі та й затикає каглу заткалом (Н.-Лев., III, 1956, 334); Сніговий вихор тоскно завивав на льоду, наче осінній вітер у каглі (Кучер, Трудна любов, 1960, 356).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 68.