КАБЛУ́ЧКА, и, ж.

1. Що-небудь зроблене, зв’язане у вигляді кільця, петлі. Взявши Гнучкий одноліток лози, Каблучку заходивсь [Помпілій Нума] плести (Шевч., II, 1953, 335); Павло взявсь за залізну каблучку і постукав нею у хвіртку (Головко, А. Гармаш, 1954, 81); Два молоді сипайчі взяли величезну каблучку мотуза (Ле, Міжгір’я, 1953, 273); * Образно. Налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків (Коцюб., І, 1955, 185).

2. Те саме, що пе́рстень. Намиста блискучі, штучні каблучки на руки, дорогі сукна та шовкові тканини… Все те так і сяло та грало..! (Мирний, III, 1954, 257); Хлопець під час заручин дарує дівчині каблучку на знак того, що вона заручена… (Коз., Сальвія, 1959, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 65.