ЗІТХА́ТИСЯ, а́ється, недок., безос. Глибоко вдихатися і видихатися, посилено дихатися (звичайно під впливом якихось почуттів). В голову вдаряє раптом чудним шумом. Ага! Мабуть, це смерть. Але враз знову зітхається, зовсім вільно і легко (Смолич, II, 1958, 79); Не важко збагнути, чому зітхається дівчині місячними вечорами (Стельмах, І, 1962, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 580.