ЗІПСО́ВАНИЙ, рідше ЗОПСО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зіпсува́ти, зопсува́ти. Хоч вихований при княжім дворі і зіпсований гниллю та підлотою, він усе-таки був рицар (Фр., VI, 1951, 49); // зіпсо́вано, безос. присудк. сл. Стан мій нагадував оскаженілу машину, в якій зіпсовано гальмо й яка мусить мчати, доки в ній є горюче (Ю. Янов., II, 1958, 116).

2. у знач. прикм. Який зіпсувався, став непридатним для використання, вживання. Отець Христофор узяв свого старого зіпсованого годинника й швидко вийшов з кімнати (Довж., I, 1958, 417).

3. у знач. прикм. Який змінився на гірше, погіршав. Володимир Бучний застав свого старшину дуже збентеженим, у нього був зовсім зіпсований настрій (Ткач, Моряки, 1948, 93).

4. у знач. прикм. З поганими нахилами, звичками; розбещений. Ні в якому разі не можна сказати, що Олег зіпсований і злий хлопець (Донч., II, 1956, 417); [Нартал:] Зопсована душа запрагла неба, розко́ші вічної, надземних скарбів, і я за них продав і честь, і гордість (Л. Укр., II, 1951, 431).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 575.