ЗІЗНАВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗІЗНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. Говорити відверто про свій стан, свої вчинки і т. ін.; признаватися в чому-небудь. У нього був тиф, а він довго не зізнавався (Гончар, II, 1959, 143); Марія зізналася, що тоді, коли Іванові оголосили сувору догану, вона хотіла була прийти до нього, але не зважилась (Руд., Остання шабля,1959, 441).

2. юр. Подавати усно чи письмово якісь відомості, дані про кого-, що-небудь, свідчити під час допитів або на суді. — Коли допитуватимуть — не зізнаватись. Він один, а нас повна камера (Збан., Єдина, 1959, 229); — Пан Дорошко, навіщо вам помирати не своєю смертю? Ви можете одержати від нас винагороду, коли чесно у всьому зізнаєтесь (Цюпа, Назустріч.., 1958, 209).

3. з ким — чим, діал. Знайомитися. Чому він і досі не поголив своєї покуйовдженої бороди (бо ж ми їхали в країну голених), я не питав — незручно. Ми тільки-но зізналися (Досв., Вибр., 1959, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 572.