Про УКРЛІТ.ORG

зівати

ЗІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. Мимоволі вдихати і одразу ж видихати повітря ротом; позіхати. Як сніп на землю повалився. Не вспів і охнуть, а скривився, В послідній раз Сульмон зіва (Котл., I, 1952, 228); То не поезія, де важко Вірш суне, мов волами віз, А хто чита,— зіває тяжко З нудьги до сліз (Черн., Поезії, 1959, 236).

2. перен. Пропускати нагоду, зручний випадок і т. ін. Як хочеш сорочку мати, то не треба зівати: треба пізно лягати, а рано вставати (Укр.. присл.., 1955, 204); Коли ще прийде ота тепла пора? Тут зівати не слід, треба брати все від зими. І Гриць не зівав (Збан., Сеспель. 1961, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 570.

вгору