ЗЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗЧИНИ́ТИ, зчиню́, зчи́ниш, док., перех.

1. Робити, учиняти що-небудь. [Валент:] Школярі у нас всі на «римлян» і «християн» ділились, зчиняли раз у раз сперечки, звади, два табори були непримиренні, як на війні (Л. Укр., III, 1952, 288); Відчували вони, що Семениха.. стане йому дорікати, а він не втерпить та й бійку зчинить (Март., Тв., 1954, 112); Непрошений, незваний поліз [Романик] у президію… А коли йому не хотіли дати слово, то він з своєю шайкою зчинив заколот, пішли в рух гнилі яйця, і довелося розпустити збори (Вільде, Сестри.., 1958, 462); // Викликати, спричинювати. Вершники влетіли на подвір’я казарми. Але замість звернути до стайні, ..вони підлетіли до самої казарми і під вікнами почали стріляти, зчиняючи тривогу (Головко, II, 1957, 568); Наскочили [партизани] туди годині о дванадцятій ночі, перебили частину німців, зчинили паніку, захопили район (Шиян, Партиз. край, 1946, 94).

2. у сполуч. із сл. галас, гвалт, крик, лемент і т. ін. Починати галасувати, кричати і т. ін. Гукав і зчиняв гвалт одним-один чоловік, але цього чоловіка знали всі. То був матрос.. Тимофій Гречка (Смолич, Мир.., 1958, 184); Зчинила [Одарка] такий крик-гвалт, що з другого двору пани почули і прибігли на той лемент (Мирний, IV, 1965, 167); До кімнати в цей час зайшли гомінкі відвідувачі. Вони попрямували до столу праворуч і зчинили галас (Хижняк, Тамара, 1959, 64); Дівчата такий лемент зчинили —хоч тікай (Шовк., Інженери, 1956, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 738.