ЗЦІ́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зці́пити. Очі йому від знемоги закрилися, зуби зціплені, вид — страшний, грізний (Мирний, II, 1954, 65); Бідна мати.. сумно дивилася, сидячи на лавці. Безмовне горе тремтіло в її очах і в міцно зціплених устах (Довж., І, 1958, 220); Обличчя [дівчини] було бліде, худі руки зціплені і міцно притулені до грудей (Гр., II, 1963, 63); Помічник налив собі склянку горілки, одним замахом випив її, потім скинув піджак, засукав рукава і почав бігати по кімнаті, вимахуючи зціпленими кулаками (Вас., Незібр. тв., 1941, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 736.