ЗУМО́ВЛЕНІСТЬ, ності, ж. Залежність від певних причин. Первісним тільцям немає потреби досліджувать спершу Рухів зумовленість власних і всі світотвору закони (Зеров, Вибр., 1966, 162); У рішеннях і матеріалах XXI з’їзду партії дістали свій дальший розвиток положення марксизму-ленінізму про взаємний зв’язок і взаємну зумовленість двох сторін суспільного виробництва відповідно до періоду розгорнутого будівництва комунізму (Ком. Укр., 4, 1960, 19); — Буття визначає свідомість. Але не завжди ця зумовленість така проста, що можна її на карбованці чи на десятини перевести (Головко, II, 1957, 503).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 729.