ЗУБЧА́СТИЙ, а, е. Який має зубці, із зубцями (див. зубе́ць). — Дивимось— одна залізяка, що нагинає до машини пашню, летить к бісовому батькові; далі спідня зубчаста коса, а там і верхня — мов хто руками бере їх та геть одкидає! (Мирний, IV, 1955, 247); Коні ходили навколо великих зубчастих коліс, обертали їх, молотарка тряслась і клацала зубами, викидаючи з себе солому (Томч., Готель.., 1960, 62); На скелях стриміли дві високі зубчасті башти (Н.-Лев., IV, 1956, 15); Зубчасті гори кидали тінь на дорогу (Коцюб., І, 1955, 197); На обрії зубчаста хмара підкрадалася до надщербленого місяця (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 26); // Який здійснюється за допомогою коліс, що мають зубці. Найбільш широко використовується в найрізноманітніших машинах зубчаста передача (Токарна справа.., 1957, 13); Зубчасте зчеплення.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 728.