ЗРЯДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗРЯДИ́ТИ, зряджу́, зря́диш, док., перех., діал.

1. Вбирати, чепурити. Що в суботу кісоньку чесала, а в неділю головку зряджала (Сл. Гр.); // Обряджати (покійника). Три баби прийшло, одхаяли мене, його й зрядили.. Положили його на покуті, на лаві… (Барв., Опов.., 1902, 100).

2. Споряджати, збирати (в дорогу і т. ін.). О, як забути ту хвилину, Як мати бідная моя Мене зряджала на чужину!.. Ще ледве жевріла зоря… (Черн., Поезії, 1959, 194); У Тризубенка в хаті метушня — збори в дорогу.. Занадто вже зряджає його жінка — білизну в валізку вкладає (Головко, І, 1957, 328); // Відряджати, посилати куди-небудь. Обіцяли на Москву зрядити [Саву] — тепер ізнехтували, забули (Горд., Дівчина.., 1954, 147).

3. Наймати, домовляти. Марія врядила досвідченого старика Арсентія, щоб за кіньми приглянув (Горд., Сильніше смерті, 1946, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 720.