ЗРОЗУМІ́ЛО.

1. Присл. до зрозумі́лий 1. — Що ж,— кажу йому,— написано добре, зрозуміло… І не без жарту (Мирний, IV, 1955, 368); // у знач. присудк. сл. Суддя вийняв лист про волю і голосно прочитав його.. — Чи зрозуміло для вас, за що я прочитав? — спитав він у бурлак (Н.-Лев., II, 1956, 254); Замовк [Свирид] у тиші, наче роздумуючи, а чи зрозуміло йому самому те, що він сказав (Стельмах, II, 1962, 17).

2. у знач. присудк. сл. Ясно, очевидно. Зрозуміло, що такий стан речей не міг не похитнути Тиховичевої віри в корисність такої боротьби (Коцюб., І, 1955, 224); То був газда достатний, незалежний, любив і правду сказати в очі,.. тому цілком зрозуміло, що війт ненавидів старого Марусяка (Хотк., II, 1966, 87); Зрозуміло, що після цієї канонади сюди посунуть танки… (Гончар, III, 1959, 365).

3. у знач. вставн. сл. Уживається для потвердження думки; звичайно. Ото попоходиш за плугом, попотягаєш чепіги, то й, зрозуміло, втома бере своє. Хочеться хоч на хвилинку присісти (Ковінька, Кутя.., 1960, 28); Весь час, аж поки стрілянина не стихла зовсім, простояли в якомусь підворітті, ділячися здогадами та припущеннями. Але, зрозуміло, нічого певного так і не могли збагнути (Головко, II, 1957, 596).

4. у знач. ствердж. част., розм. Так, авжеж (уживається як відповідь). — В нашій мінометній [роті] нема таких, що вуха по землі тягають. В нас такий народ, що сам на чужі вуха наступає! Зрозуміло всім?— Зрозуміло! (Гончар, III, 1959, 326).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 712.