ЗРИ́МИЙ, а, е. Який сприймається зором, видимий; відкритий, приступний для зору. Кожен квіт, поміж травою зримий, Мені безмежно серце чарував (Рильський, Братерство, 1950, 62); В імпровізованій п’єсі, окрім зримих дійових осіб, брала участь ще одна незрима — це любов Марії (Вол., Місячне срібло, 1961, 138); // перен. Відчутний, виразний, помітний. Гаглоєву треба дати роботу агітатора, щоб він розповів товаришам про те, як зримі риси комунізму з’являються у нашій країні, як боротьба за мир розгорнулася в усьому світі (Собко, Біле полум’я, 1952, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 704.