ЗРИВ, у, ч.

1. Дія за знач. зрива́ти 5, 6 і зрива́тися 2, 6. Подія із зривом зборів була така несподівана і така прикра, що кожний із них почував свою провину і ніхто не зважувався заговорити з головою сільради (Епік, Тв., 1958, 103); [Оксана (перемагаючи хвилювання):] Виключити з партії Гайдая за розкол комітету, за зрив партійної дисципліни, яка мусить бути зараз залізною (Корн., І, 1955, 62); Він думав про будівництво, про аварії й несподівані ускладнення, про цьогорічний план, що стояв під загрозою цілковитого зриву (Коцюба, Нові береги, 1959, 182); Зрив нарізки.

2. Невдача, провал у здійсненні якоїсь справи, задуму. Їй було байдуже, що однокласники так вражені зривом Марійки, хвилюються, хочуть їй допомогти (Донч., V, 1957, 492); Навіть найвища майстерність не врятує художника від зривів і невдач, якщо його творчість позбавлена багатства змісту, яскраво вираженої ідеї (Мист., 1, 1966, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 701.