ЗРЕ́ЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. зректи́ся 1. Сповнена високого патріотизму, поема [«Іван Вишенський»] була активним виступом Франка проти реакційної філософії зречення життя, втечі від суспільної боротьби (Іст. укр. літ., І, 1954, 531); Під впливом нових явищ життя народ-творець знаходив і форми для змалювання цих явищ. Це не було зреченням традиції (Рильський, III, 1956, 156).

2. Офіційний документ про відмову від своїх прав (перев. на престол). Петро III, після невдалої спроби утекти в Кронштадт, підписав зречення від престолу (Іст. СРСР, II, 1957, 53); Стародумський підписав своє зречення від третини запорозького золота (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 701.