ЗРА́НА, присл., розм.

1. Те саме, що зра́нку. Зрана на землі на гіллях приморозь (Вовчок, VI, 1956, 304); Не віднести б це [книжки] до якої хати, попрохати, щоб задержали в себе через ніч, а завтра зрана вона забіжить і забере? (Коб., III, 1956, 353);— Сестронько, голубонько,— розпачливо гукнула вона,— куди це ти вибралася зрана?! (Ю. Янов., Мир, 1956, 95).

2. рідко. Раніше ніж треба, передчасно. О, завіщо мене згубила доля? О, завіщо природа викида Мене на віки з життєвого поля, В сумну могилу зрана уклада? (Граб., І, 1959, 282).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 699.