ЗРАДІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до зраді́ти. Соломія вивела з юрми зраділого такою ласкою Івана (Коцюб., І, 1955, 378).

2. у знач. прикм. Який зрадів, відчув радість; радісний, веселий. Настала весна — довгожданна, тепла й пахуча і покликала зраділих хліборобів у степ (Цюпа, Три явори, 1958, 29); * Образно. Берізка біла березневі бачить сни й прокидається зраділа, що діждалася весни (Забіла, У.. світ, 1960, 78); // Який виражає радість, веселощі. На зоряному тлі побачив Давид її, Зіньчине, змучене й зраділе обличчя (Головко, II, 1957, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 697.