ЗРАДЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч., рідко. Те саме, що зра́дник. Я жив — боровсь, та довелось Од зради помирать; Одним журюсь, що не вдалось Зрадливця покарать (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 697.