ЗРА́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зра́дити 1 — 3. Я не ображаюсь, бо розумію.. психологію людини, багато раз зрадженої і зневаженої приятелями, здавалось би, найщирішими (Л. Укр., V, 1956, 354); Зраджена й кинута я, безутішная, Жертва чужого гріха… (Пісні та романси.., II, 1956, 249); // у знач. прикм. Не хились додолу, зраджений козаче, Про лиху пригоду навіки забудь (Граб., І, 1959, 128); // зра́джено, безос. присудк. сл. Мені спало на думку, що, як всякий перевертень ненавидить те, що зраджено ним, так і Стадницький ненавидить український люд, з якого вийшли його пращури (Стельмах, І, 1962, 14); [Матушка гуменя:] Чого ж ти безталанна, нещасна? Любила може кого, та зраджено тебе? (Мирний, V, 1955, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 696.