ЗОХО́ТИТИСЯ, о́чуся, о́тишся, док., розм. Виявити охоту, бажання; захотіти. — Як брат зохотиться, то й прийдемо, — сказала писарша (Н.-Лев., IV, 1956, 61); І думала тепер [Мелашка], доручаючи сестрі блискучого гострого серпа: «Хай тільки вона вийде на поле, хай тільки побачить, як люде жнуть, то не втерпить — зохотиться жати» (Л. Янов., І, 1959, 152); Як вернулась Маруся разом з Василем, то зараз зохотилась платки подавати (Григ., Вибр., 1959, 38); — Оце ж мед зохотився везти, та дорогою забувся куди: до вас, чи в комору? (Стельмах, Правда.., 1961, 16); За батька Ремо-Сайфеддіна зохотився бути сам Гасан (Досв., Гюлле, 1961, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 695.