ЗОСІ́БНА, присл., розм., рідко. Те саме, що зокре́ма́. Тож він таки нарешті обізвався, ні до кого зосібна не звертаючись: — Так, так… запили ми.. нашу Яринку (Л. Укр., III, 1952, 668); Людина виняткової обізнаності з українською літературою і фольклором, він [В. М. Доманицький] став кваліфікованим рецензентом праць українських бібліографів і, зосібна, бібліографічних покажчиків М. Комарова про Шевченка й українську драматургію (Вітч., 2, 1965, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 692.