ЗОРЕВИ́Й, а́, е́, рідко. Те саме, що зо́ряний. [Падуча зірка:] Ллючи іскри зореві, Сюди я впала з неба (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 179); * Образно. Мовчать в траві невидні скрипалі, палає захід в зоревім пожарі… (Сос., Солов. далі, 1957, 37); Наші дні у труді розквітають, Даль одкрита ясна, зорева… (Брат., Вересень, 1949, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 687.