ЗОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗОМЛІ́ТИ і рідко ЗІМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Втрачати свідомість; непритомніти. Катря стоїть коло стіни, сама, як стіна, біла,— бачу — зомліває (Вовчок, І, 1955, 224); Чула [Орися], що її обхоплює щось чорне, що вона зомліває… За мить вона впала паничеві на руки (Гр., II, 1963, 116); [Андрій (з криком):] Оленко! Що це з тобою подіялось? Зомліла… Рученьки похолонули… не б’ється серце!.. (Кроп., І, 1958, 459); — Зімлів я пару разів під час тої [шандаря] науки (Фр., II, 1950, 351).

2. Втрачати на деякий час здатність рухатися від сильного переживання, перевтоми, болю і т. ін.; завмирати, ціпеніти. Чує [дівчина]: в аїрі з-за броду Щось плеснуло темну воду,— 3 жаху дівчина зомліла (Щог., Поезії, 1958, 381); «Гей, полонянка ось!..» «Яка ж вона хороша!» «Та тільки дуже зла!» Я глянув і зомлів… Та це ж вона, вона, троянда Де-Ляроша (Сос., І, 1957, 285); // Нити, завмирати (про серце, душу). Серце зомліло в Марини (Н.-Лев., І, 1956, 99).

3. Ставати нечутливим через порушення кровообігу; терпнути (про частини тіла). Б’ється Остап і рубається, аж правиця козацька зомліває, одбився далеко від своїх (Вовчок, І, 1955, 333); Василина сіла вечеряти, підобгавши під себе ноги, і тільки тепер почутила, що в неї ноги стали неначе дерев’яні: отерпли й зомліли (Н.-Лев., II, 1956, 34); Руки в Петра туго зв’язані за спиною і зомліли. Він уже зовсім не відчуває своїх пальців (Коп., Сон. ранок, 1951, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 684.