ЗО́ЛЬНИК, а, ч., арх. Особливий тип археологічних пам’яток у вигляді курганоподібних насипів. На деяких городищах є зольні горби, так звані зольники, які містять у собі культурні залишки і кістки тварин (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 180).

ЗОЛЬНИ́К, а́, ч., техн. Нижня частина топки, що міститься під колосниковою решіткою; піддувало. У топці парового котла не все паливо цілком згоряє, а частина провалюється в зольник і частина палива виходить у димар (Фізика, II, 1957, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 684.