ЗОЛОТОПОГО́ННИК, а, ч., заст. Презирлива назва офіцера царської армії. Повстанці, оточивши Дьяконова, вже поблимкували на нього з неприхованою ненавистю, з гнівом, презирством. Без погонів на плечах, а в душі таки золотопогонником і зостався! (Гончар, II, 1959, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 683.