ЗОЗУ́ЛЬКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до зозу́ля. Зозулька.. закувала сива та маленька (Коцюб., II, 1955, 315); Скільки жити ще нашій любові, Кукувала зозулька мила, Шелестіли нам трави шовкові, Конюшина постіль стелила (Забашта, Пісня.., 1961, 87); * У порівн. Гриць тихесенько свиснув. Дівчина стрепенулась, як сива зозулька (Вовчок, І, 1955, 38).

2. нар.-поет. Пестливе звертання до дівчини, жінки. — Здоровенька була, дівчино,— промовила [бабуся] до мене.— Просимо на вечерю, зозулько! (Вовчок, І, 1955, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 679.