ЗОВИ́ЦЯ, і, ж. Чоловікова сестра. Оддай мене, моя мати, до білої хати, Де свекорко, як батенько, свекруха, як мати, Де зовиці, як сестриці (Чуб., V, 1874, 171); Братова не хотіла тримати в дівках зовицю, і Оксана це відчувала на кожному кроці, в кожному русі, в кожному її вчинкові (Іщук, Вербівчани, 1961, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 676.