ЗНІЯКОВІ́ЛО. Присл. до зніякові́лий 2. Хлопець, не зустрівши співчуття в громаді, примовк, притих, зніяковіло топтався осторонь… (Горд., II, 1959, 226); Після засідання правління Дорош прийшов на квартиру, зібрав свої речі і, зніяковіло поморщившись, сказав здивованій Олені: — 3 вашим господарем ми в одній хаті не вживемося, так що піду я собі (Тют., Вир, 1964, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 669.