ЗНІЧЕ́В’Я, рідше ЗНЕЧЕ́В’Я, присл., розм.

1. З ні́чого робити. — Знічев’я спочиваєш? — Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь… (Гл., Вибр., 1951, 115); [Руфін:] Ну, дарма, не варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди (Л. Укр., II, 1951, 357); Матюха знічев’я грався наганом: крутне барабан,— а воно задеренчить (Головко, II, 1957, 156); Нудьгуючи, Лиска знечев’я бродив по дворищі (Кач., Вибр., 1953, 48); // 3 дурного розуму, здуру. Не встерігся знічев’я горобець, не встиг і цвірінькнути востаннє, як накрив його кіт своєю пазуристою лапою (Мирний, IV, 1955, 300); [Марилька (співає):] Ходить поміж людьми поговір, Що дівчина свій віночок ізвела, Що нелюбому знічев’я віддала (Забашта, Пісня.., 1961, 192).

2. Несподівано, раптом. Знічев’я постріл, що пролунав край дороги, тріпонув її тіло, і качка рвучко підвела голову (Досв., Гюлле, 1961, 63); Як ось знечев’я вбіг Меркурій, Засапавшися, до богів (Котл., І, 1952, 96).

3. Ні з того, ні з сього, без причини. Як угнівається [пан], то знічев’я людину не те, що упосліднить, а й занапастить навіки… (Вовчок, VI, 1956, 336); Дівчата, обмиті піснею та сльозами, сміються знічев’я, хоч їм не до сміху самим… (Дмит., Присяга.., 1937, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 669.