ЗНО́СИНИ, син, мн.

1. Взаємні стосунки, спілкування. — Поїду на село і спробую, що вийде з того, що там житиме інтелігентна людина у повсякчасних близьких зносинах з народом (Гр., II, 1963, 26); В XVI ст. значно розвинулись торгові зносини Російської держави із Сходом і Заходом (Іст. СРСР, І, 1957, 144).

2. розм. Зв’язок між людьми на відстані за допомогою певних засобів. З Алупкою і Ялтою зносини, здається, не щоденні і їздити треба на лінейці [лінійці] (Л. Укр., V, 1956, 246); Вона [мжичка] обняла всі садиби, ліси, переліски й левади, заказавши зносини села із селом аж до перших морозів (Епік, Тв., 1958, 425).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 670.