ЗНО́ВУ, рідше ІЗНО́ВУ, присл. Те саме, що знов. І знову ліри заревли (Шевч., II, 1963, 98); Рипнули.. в школі двері, і на поріг ізнову вийшов хлопець (Вас., II, 1959, 370); І як вийшла з села, то якось мені так стало легко та весело, так неначе я знову на світ народилася… (Мирний, І, 1954, 72); [2-й робітник:] Егеж, обридло хліви, шпиталі й тюрми будувати. [3-й робітник:] А потім руйнувати… [4-й робітник:] Щоб ізнову те саме будувати (Л. Укр., II, 1951, 207); — І знову ж, є тільки один мотузочок, який може врятувати дворянство і культуру — зветься він теж карбованцем (Стельмах, І, 1962, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 670.